Входження до енергосистеми Європи: ще багато чого треба зробити…
Тверезий погляд на можливість спільної роботи української та європейської енергетичних систем
У п’ятницю, 7 липня, стало відомо про набуття чинності угодою про умови підключення України до енергетичної системи Європи ENTSO-E (http://biz.nv.ua/ukr/markets/ugoda-pro-vkljuchennja-ukrajini-v-energetichnu-sistemu-jevropi-vstupilo-v-silu-1444430.html). На безлічі ресурсів почали з'являтися розлогі міркування експертів про те, яким серйозним проривом є ця подія для нашої країни, які чудові перспективи відкриваються перед вітчизняною електроенергетикою тощо. Тріумф часом досягав таких масштабів, що захотілося все ж додати ложку дьогтю в цю бочку меду. Адже сама по собі угода не перемога, а тільки перший крок до неї. Про те, що ми знаходимося на самому початку шляху, кажуть навіть в Укренерго, а саме ця державна компанія займається даним проектом, що визначений профільним міністерством як пріоритетний у його роботі. «Для Укренерго ця подія відкриває шлях до наступної фази на шляху інтеграції Об'єднаної енергетичної системи України до європейського об'єднання – практичної реалізації Каталогу вимог, безумовне виконання яких необхідне для прийняття рішення про об'єднання енергосистем. Каталог вимог разом із переліком необхідних додаткових досліджень і дорожньою картою є невід'ємною складовою Угоди та містить ряд технічних заходів, які вже у найближчому майбутньому повинні відповідати новим Директивам ЄС для системних операторів, впровадження яких очікується в цьому році», – йдеться в офіційному повідомленні компанії.
Однак навіть якщо опустити всі подробиці, пов'язані з бюрократичними процедурами, слід пам'ятати, що успішність (та й сама можливість інтеграційного процесу) в нашій галузі залежить від багатьох факторів. Перерахую тільки основні. По-перше, ступінь гармонізації українського законодавства у сфері електроенергетики з європейським. А це доволі об'ємне завдання, що починається з прийняття базових законів і закінчується розробкою нових галузевих стандартів. По-друге, технічний стан підприємств, що працюють в об'єднаній енергосистемі України. Йдеться про такі аспекти, як ступінь модернізації основного обладнання, впровадження інноваційних технологій (у тому числі smart grids), автоматизація технологічних процесів та ін. По-третє, не варто забувати і про технічну можливість обміну потужностями між системами. Крім перерахованих факторів існує і низка інших, пов'язаних із розвитком відновлюваної енергетики, а також із загальним європейським трендом щодо вироблення екологічно безпечної електроенергії.
Якщо бути реалістом і тверезо дивитися на речі, то необхідно визнати, що, на превеликий жаль, ні за одним із вищеназваних напрямів вітчизняна електроенергетика і близько не готова до інтеграції з європейською. Галузеві реформи здійснюються вкрай повільно, а їх впровадження характеризується непослідовністю прийнятих рішень. Прикладів можна навести багато: динаміка і запланований розвиток «зеленої» електроенергетики, подальший розвиток вугільної електроенергетики, введення системи RAB-регулювання, процеси приватизації у сфері електроенергетики тощо.
Відповідно, для реальної інтеграції ОЕС України з європейською системою ENTSO-E навіть у середньостроковій перспективі (5–10 років) необхідно виконати величезну роботу. Ця діяльність має бути системною і реалізовуватися одночасно за усіма ключовими напрямами з відповідним підкріпленням з боку нормативно-правової бази. Без всього цього про галузеву «перемогу» годі й говорити. Залежність між нинішньою угодою і реальним проривом приблизно така сама, як між купівлею дорогого велотренажера і схудненням – тобто, звичайно, вона є, але зв'язок зовсім не прямий. Таким чином, аби серйозно говорити про входження до енергосистеми Європи, українським чиновникам і енергетикам необхідно ще багато чого зробити. Працювати слід довго і наполегливо...